Давньоруська доброчинність 01Сер

Давньоруська доброчинність…

Давньоруська доброчинність… Звучить дещо незвично.
Та чи знаєте ви, що волонтерський рух в Україні з’явився набагато раніше, ніж це слово завітало в наші краї?

Не вірите? Ось вам приклади:

• Славнозвісний “Кобзарь” Тараса Шевченка вперше був виданий на кошти дідича Петра Мартоса. Пройшло 20 років, і цукрозаводчик Платон Симиренко виділив кошти на більш повне видання — аж 1100 рублів.

• Життя оперної прими Марії Заньковецької саме собою стало благодійним вкладом у скарбничку української культури. Артистка відмовилася приєднатися до столичної трупи в Петербурзі й залишилася в Україні, хоча її гонорар годі було й рівняти з тим, що їй запропонували петербуржці.

• Знов-таки шевченківський «Кобзар» та «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, як і ряд інших творів, вийшли у Женеві завдяки цукровому магнату, інженеру й промисловцю Василю Симиренку, брату того самого Платона Симиренка, що свого часу сприяв виданню «Кобзаря». Крім того, Симиренко повністю фінансував цілу низку українських видань.

Якщо сягнути ще далі в історію, то можна виявити, що благодійністю займалися навіть князі Київської Русі.

Володимир Великий організував розвезення харчів для убогих вулицями міста, а на княжому дворі жебраки й каліки могла приходити й отримувати їжу.

Скупувате духовенство князь примусив утримувати притулки, лікарні й монастирі, визначивши спеціальну десятину. Цей статут був прийнятий у 996 році.

Володимир Мономах піклувався про бідних, а його сестра Анна Всеволодівна відкрила на власні кошти жіноче училище, куди приймали дівчат із різних суспільних прошарків.