Друзі, чи бувало у вас так, що хочеш зробити добро, а виходить навпаки? Ви навіть не уявляєте, як часто таке трапляється! Наприклад, ви можете віддати останню копійку жебракові, а він витратить ваші гроші на алкоголь, цигарки чи наркотики.
Саме так і буває найчастіше, коли ви подаєте милостиню на вулиці, й це довів іще в 1989 році Альберт Сміт ― житель Нью-Йорку.
«Не давайте бездомним грошей! ― закликав американець співвітчизників. ― Цим ви лише підштовхуєте їх до краю прірви. Якщо хочете допомогти ― дайте їм їжу чи одяг.»
Сьогодні сучасні жителі українських міст роблять ту ж саму помилку: дають гроші тим, хто просить у переходах метро та на вулиці.
Вони подають начебто на лікування тяжко хворих дітей представникам підозрілих фондів, що ходять по місту зі спеціальними ящиками для поборів. При цьому ніхто не цікавиться, на що дійсно витрачаються кошти, не існує жодного звіту, скільки в сумі було зібрано. А найцікавіше ― ніхто не задумується, на що живуть ті люди, які в розпал робочого дня ходять із ящиком для пожертв вагонами метро.
Хто забезпечує їх продуктами й одягом? Хто оплачує комунальні послуги?
Насправді волонтери (ті, що допомагають, а не ті, що видають себе за них) протягом дня працюють, як і усі громадяни. Пожертвування вони збирають за допомогою соцмереж або влаштовуючи доброчинні акції у вільний від роботи час. У справжньому фонді ви можете отримати звіт про витрати кожної копійки, пожертвуваної вами.
Тож, любі друзі, робіть висновки, якщо хочеш зробити добро, кому й чим допомагати, щоб від допомоги дійсно була користь тим, кому вона призначена.
