Чи доводилося вам спілкуватися з дітьми, у яких відняли родину? Що там за життя — у дитячому будинку? А в інтернаті? А у спеціалізованій закритій школі для обдарованих дітей?
Важко повірити, але між ними є багато спільного. І річ не в тім, що поводження з дітьми там буває недобрим и навіть відверто жорстоким. У багатьох закладах працюють дійсно добрі люди, справжні професіонали, та навіть найдобріший вихователь не замінить дитині повноцінної сім’ї.
Ось так влаштована людина: щоб повноцінно розвиватися їй потрібне родинне тепло. Нехай та родина й не дуже заможна, але вона повинна бути.
Дитині потрібна своя, справжня матуся — нехай і не ідеальна, часто стомлена чи навіть дратівлива. Немає матусі — підійде й татко, бабуся чи тітонька.
У родині діти розвиваються природньо, «по ходу дії» — це факт.
У дитячих закладах вони поступово згасають, замикаються — це теж факт.
Цікаво, що діти, забрані навіть із неблагополучних сімей, де вони бігали обірвані й напівголодні, у реабілітаційних центрах страшенно страждають. Здавалося б, усе те дитя має — чисту постіль і смачний обід, але ж звідки неврози й депресія? Це може тривати роками й стати звичайним для дитини життя у дитячому будинку.
Ось чому так важливо за будь-яких обставин залишати дитину в сім’ї. Ось чому з таким захватом громадськість підтримує появу кожного нового дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ). Ось чому волонтери щиро радіють за кожну родину, що зуміла подолати злидні й алкоголізм та зберегти своїх дітей від сирітства.
Тож ось добра порада для турботливих мам і татусів: перед тим як віддавати дитину до цілодобового дитсадку чи школи постійного перебування, перепробуйте усі інші варіанти, що дозволять їй залишитися поряд із вами. Любіть та бережіть своїх дітей.
