Коли найменший внесок дарує величезну надію

Збір закрито!

Щиро дякуємо, за ваш внесок у скарбничку життя маленького Марка!

Бажаємо Вам міцного здоров'я, злагоди у родинах.

І нехай добро повертається до вас сторицею!

У нас є інші підопічні, які потребують Вашої підтримки.

Будь-ласка перейдіть за посиланням тут.

   

Сірий Марк, 3 роки.

Діагноз: ДЦП, нижній спастичний парапарез

Марк потребує відновної реабілітації у ТОВ “Центр реабілітації дитини “Вікторія”.

 

Зимовим морозним ранком він з’явився на світ. Малесенький, з ледве чутним диханням, не схожий на однолітків… «950 грамів», — констатували лікарі.

 

«Але ж надія на життя є?» — у стривожених маминих очах теплилась, як свіча, віра. Не було жодних сумнівів у тому, що її синочок — справжній борець.

 

Народитись на двадцять сьомому тижні вагітності — на це теж потрібна мужність, більша, ніж завоювати світ. 

Марк потихеньку зростав.

 

Важко сидіти, неможливо стати на ноги.

 

Навкруги вирує життя.

 

Однолітки бавляться і сміються до сонечка, ловлять м’яча й граються на майданчику.

У Марка — біль, багато болю. Великі сіро-голубі, наче океан, очі бачать серйозних людей у білому. Один раз у лікарні, другий, третій… Мама у відчаї, тато пригнічений. Марк усе розуміє. Він відчуває безмежне батьківське тепло.

 

Любов — те, що підтримує Марка. «Нічого, Маркусику, ми знайдемо вихід. Обов’язково знайдемо! У нас із тобою все буде добре», — кожного вечора кажуть мама і тато. Попри біль Марк відчуває, що може статися диво.

 

Київ. «Охматдит». Великі сіро-голубі очі бачать будівлю зі строгими класичними лініями, велику алею давніх лип. Знову ці серйозні люди в білому. Біль, біль, біль… Мамі простягають папери. «ДЦП, нижній спастичний парапарез».

 

«Вам необхідно проходити регулярну реабілітацію. Надія на повноцінне життя є», — каже лікар. Стривожені мамині очі тепляться вірою.

 

«Так, так, Марку, молодець. Ще трошки залишилося, до кінця коврика» — впевненість інструктора, мабуть, впливає й на дитину. Бо Марк, долаючи нестерпний біль, повзе. Сльози градом котяться обличчям. Ось іще крок, іще. Бути борцем — так нелегко…

 

У свої три рочки Марк сам сидить, повзає, тримає речі. Безмежна любов і віра творять дива. Ось улюблена машинка — і тоненька ручка тягнеться до іграшки. Там казка з яскравими картинками — ох, як хочеться погортати!

 

Тут різнокольорова пірамідка — чим не дивовижа?! Марк обожнює, коли біля нього інші дітки. Адже так весело проводити час із однолітками. «Ма-ма, мама» — з кожним разом усе впевненіше та чіткіше вимовляє хлопчик.

 

І в маминих очах, — як свіча, віра й гордість за свого маленького борця.

 

Ось тільки кожен рух дається Маркові важко.

 

Неймовірно важко. Та на шляху до повноцінного життя не без добра.

 

І це добро можете зробити ви — допомогти Марку пройти чергову реабілітацію, ви можете у формі нижче, у призначенні платежу вказати: для Сірого Марка