Що означає бути сильним

Вюнсківський Артур, 3 роки.

Діагноз: ДЦП, перенатальне гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС, синдром пригнічення, судомний синдром.

Артур потребує відновної реабілітації у реабілітаційному центрі "Росток життя".

 

– А тепер ляжемо на спинку, порухаємось трошки. – Інструктор обережно бере ніжну ручку Артура у свої дбайливі руки й починає ритмічно ними рухати.

 

Артурові боляче.

 

Він узагалі не любить рухи.

   

Проте він з народження знає, що значить бути сильним.

 

Вижити попри лікарську недбалість. Рости попри купу неправильних діагнозів. Усміхатися мамі, татові, сонечку, квітам. Брати любов і ласку батьків і віддавати ці почуття.

 

Сильними не стають – ними народжуються.

 

Прийшовши у світ осіннього дня, Артур зіткнувся зі всесвітньою несправедливістю.

 

Чому лікарі зробили ту фатальну помилку, яка ледь не коштувала життя?

 

Дитина задихалася, потрібно було терміново діяти.

 

Вкрай тяжкий стан.

 

Невмілі дії призвели до появи гематоми на голівці.

 

Призначили реабілітацію.

 

Вже марно звинувачувати когось.

 

Непрофесіоналізм зробив свою чорну справу.

   

Лікарі давали невтішні прогнози: малюк слабкий, шансів вижити мало. Та Артур став на дорогу боротьби. Кілька днів йому допомагав дихати апарат, а потім… Малюк зробив свій упевнений подих. Раз-другий, і життя забилося. Бути сильним – це продовжувати йти, коли надії не залишається.

 

Життя Артура та його батьків змінилося назавжди. Замість веселих прогулянок – безкінечні черги до лікарських кабінетів. Ігри з м’ячиком? Ні, біганина по аптеках у пошуках ліків за тільки-но виписаним рецептом.

 

Казка на ніч?

 

Лише товсті папки, у яких – стоси паперів з діагнозами.

 

І надія – світла, як сірі Артурчикові очі.

 

Лікарі як завжди: плутанина, неправильний вердикт, не ті ліки.

 

Невмілість приносила більше мук і болю, ніж полегшення.

 

Та хлопчик не здається. День за днем він долає свою хворобу і стає сильнішим.

 

О, скільки всього ще потрібно навчитися попереду!

 

Впевнено тримати голівку, рівно сидіти, робити крок за кроком.

 

Потім – садочок, школа, доросле життя.

 

Поряд – безкінечно люблячі мама й тато, рідні й близькі.

 

А ще – улюблений м’який ведмедик з такими ж великими сірими очима, як в Артурчика, та світлою посмішкою. «Все в тебе буде добре!» – ніби промовляє він до хлопчика.

 

Малюк любить дивитися мультики та гратися, однак понад усе на світі обожнює теплі обійми тата й ніжні мамині поцілунки.

 

Віра, надія, безмежна любов і твердий намір подарувати Артурові повноцінне життя не дають батькам опустити руки.

 

Постійні заняття з реабілітологами – ключ до одужання.

 

Звісно, сім’я, попри велику дорожнечу, не шкодує жодної копійки.

 

Відновлення приносить позитивні зрушення, і цей успіх надихає.

 

Та Артур тільки на початку нелегкого шляху.

 

Кожного дня йому доводиться долати біль, вчитися вимовляти найпростіші звуки, робити рухи, після яких настає втома.

 

Подарувати надію на повноцінне життя своєю підтримкою так легко, правда?

 

Ви можете допомогти Артурчику у формі нижче, у призначенні платежу вказати: для Вюнсківського Артура