Менше кілограма. Більше сили, ніж у багатьох із нас

Коцка Сергій, 2 роки 2 місяці.

 

Діагноз: ДЦП, спастичний тетрапарез, в стадії відсутності пересування, в фазі лежання з контролем голови. Рухові порушення IV рівня за класифікацією GMFCS.

 

Сергій терміново потребує курсу фізіологічної реабілітації в ТОВ "Міжнародна реабілітаційна клініка Козявкіна".

   

На перший погляд Сергійко мало чим відрізняється від інших дітей, яким допомагає наш фонд. Так само не сидить самостійно. Так само не ходить.

 

Хіба що трохи більше за інших тягнеться поглядом до маминого обличчя, трохи більше за інших намагається щось сказати своїми складами, і так втомлюється після вправ, що засинає прямо на руках.

Але є одна відмінність. Одна важлива обставина відрізняє Сергійка від багатьох інших дітей.

 

Він пам'ятає, як це: боротися з першої хвилини.

 

«Ну, давай ще разочок», — каже реабілітолог. «Ще трошки потримаємо голівку».

 

Сергійко напружується. Маленька шийка тремтить від зусилля. Він тримає. Секунду, дві, три. Потім опускає голову на мамине плече і сопить так серйозно, ніби щойно підняв щось дуже важке. Бо так і є.

 

Вправи на животі Сергійко не любить. Масаж терпить із суворим виразом обличчя. Коли фізичний терапевт бере його за ручки і починає повільно переставляти їх, навчаючи тіло правильному патерну руху, хлопчик дивиться кудись убік із таким виглядом, ніби все це відбувається не з ним.

 

Ніби він просто чекає, поки все це закінчиться.

 

Пару разів я думав: може, не треба так наполягати, якщо дитині не подобається? Пару разів запитував маму Сергійка, чи є хоч якісь зміни на краще, хоч якась позитивна динаміка.

 

Виявляється, є.

 

Сергійко поки що не сидить самостійно і не ходить. Але після другого курсу реабілітації він почав упевненіше тримати голову лежачи на животі.

Почав спиратися на передпліччя. Почав повертати голову в обидва боки, ніби шукаючи щось цікаве праворуч і ліворуч.

 

М'язи, які завжди були скуті, ніби трохи відпустили. Зовсім трохи. Але це «трохи» коштувало дуже багато.

 

Справа в тому, що Сергійко народився таким. На відміну від деяких дітей, які захворіли вже після здорового початку, він прийшов у цей світ на 28-му тижні, вагою 980 грамів, у боротьбі. Два місяці реанімації.

 

Апарати.

 

Трубки.

 

І мама, яка кожного дня приходила і говорила з ним, ще таким маленьким, ще таким крихким.

 

Він вижив.

 

І зараз він говорить складами, реагує на голоси і дивиться на маму так, ніби вона є найважливішою людиною у всьому світі.

 

Тому що вона і є.

 

Після занять Сергійко міцно засинає. Мама одягає його сонного. Шкарпетки, штанці, кофтинку, шапочку.

 

Сергійко не прокидається. Тільки іноді ворушить губами, ніби щось беззвучно повторює. Може, ті склади, які вдень ніяк не виходять так, як хочеться.

 

Наступний курс реабілітації в клініці Козявкіна коштує 32250 гривень. Для його родини це нереальна сума. Для нас із вами разом — цілком реальна.

 

Допомогти Сергійкові пройти черговий курс реабілітації можна у формі нижче, у призначенні платежу вказати: для Коцки Сергія